7 лютого 2014 року у Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ відбулося чергове засідання пленуму.
Пленум ВССУ розглянув у другому читанні дві постанови, одна із яких «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав». Секретар пленуму Дмитро Луспеник у своїй доповіді обґрунтував необхідність її прийняття, зазначивши, що чинна постанова Пленуму з цих питань була прийнята ще у 1995 році й вже не забезпечує єдність судової практики. Адже відомо, що у 1996 році була прийнята Конституція України, а з 2004 року набрав чинності новий Цивільний кодекс України, який розвинув конституційні положення про захист права власності, закріпив пріоритет захисту прав власника, мінімізував роль держави у відносинах власності і, найголовніше, зміцнив конституційні гарантії недоторканості власності.
А тому у постанові, напрацьованій судовою палатою у цивільних справах ВССУ, висвітлюються концептуальні питання саме захисту права власності. Судам роз’яснені спірні питання набуття права власності та способи його захисту. При цьому звернуто увагу на те, що спосіб захисту обирається позивачем, проте не довільно, а з урахуванням вимог закону.
Також особливу увагу приділено питанню набуття права власності за набувальною давністю, що є новелою цивільного законодавства. Оскільки у судовій практиці такі спори вирішуються неоднозначно, судам роз’яснено, які умови є визначальними для вирішення цієї категорії справ.
Після обговорення і врахування зауважень пленум ВССУ прийняв постанову в цілому.
У другому читанні було схвалено й постанову «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах». Як підкреслив суддя ВССУ Володимир Нагорняк, у постанові висвітлено актуальні для судової практики питання. Насамперед це зумовлено тим, що чинна постанова пленуму із зазначених питань була прийнята ще у 2003 році, тобто до набрання чинності новим ЦПК України та змін до нього. Також 4 листопада 2010 року було внесено зміни до Закону України «Про виконавче провадження», згідно з якими закон викладено в новій редакції. Водночас, зазначив доповідач, необхідність у прийнятті цієї постанови зумовлена прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка свідчить, що виконавче провадження є не окремим інститутом нашої правової системи, а завершальною стадією судового розгляду справи, складовою частиною права на справедливий судовий розгляд та доступ до правосуддя.
Як поінформував Володимир Нагорняк, напрацьовані ВССУ роз’яснення уточнюють положення про суб’єктний склад сторін у відповідній категорії справ, оскільки законодавець передбачив право оскаржити дії державного виконавця у порядку цивільного судочинства лише для сторін виконавчого провадження, а не для всіх його учасників. При цьому, зазначив суддя, у постанові роз’яснюються не лише процедурні питання розгляду скарг на дії чи рішення державного виконавця, а й деякі питання по суті розгляду таких скарг, оскільки це необхідно для судової практики.
Також, зауважив доповідач, дискусійними не лише для суддів, а й для науковців виявились питання юрисдикції скарг на постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат за проведення виконавчих дій та штрафу, а також при виконанні цивільного позову, вирішеного в рамках кримінальної справи, і у разі зведеного виконавчого провадження. «Це пов’язано з тим, що практика ВСУ, ВССУ, навіть уже при наявності адміністративної юрисдикції, була такою, що ці справи розглядались судом тієї судової юрисдикції, який ухвалив судове рішення. Проте детальний аналіз суті юрисдикційності, процесуальних кодексів та закону про виконавче провадження дозволив нам дійти єдиної правової позиції, що це юрисдикція адміністративних судів», – підсумував суддя ВССУ.
На розгляд пленуму у першому читанні було винесено проект постанови «Про практику застосування судами законодавства про стягнення судових витрат при розгляді цивільних справ». На сьогодні, зауважив доповідач із цього питання суддя ВССУ Олег Ткачук, окремої постанови пленуму з роз’ясненням практики застосування законодавства про судові витрати взагалі не існує. «Деякі з цих питань ми вже висвітлювали в постановах пленуму, які стосувалися конкретної категорії спорів, надсилали судам інформаційні листи, оскільки застосування Закону України «Про судовий збір» викликало певні суперечності», – пояснив Олег Ткачук. Зважаючи на це, у проекті постанови, на основі проведеного узагальнення, висвітлено найбільш дискусійні аспекти. Зокрема, детально роз’яснюються питання відмінності судового збору та інших судових витрат, їх склад та особливості застосування, питання сплати судового збору перед зверненням до суду, у тому числі при наявності співпозивачів, співвідповідачів. Особливу увагу приділено розподілу судового збору та судових витрат при ухваленні судового рішення, а також повернення судового збору.
У першому читанні пленумом було також розглянуто проект постанови «Про практику здійснення кримінального провадження на підставі угод». Заступник Голови ВССУ Станіслав Міщенко обґрунтував необхідність її прийняття, зазначивши, що вивчення та узагальнення судової практики здійснення кримінального провадження на підставі угод є актуальним з огляду на те, що це новий інститут для кримінального судочинства, його механізм ще не відпрацьовано та достатньою мірою не досліджено науковцями, а також з огляду на нові формулювання, підходи та оціночні категорії у Кримінальному процесуальному кодексі України.
Тому, повідомив доповідач, судовою палатою у кримінальних справах ВССУ було проведено відповідне узагальнення, яке засвідчило, що судова практика, на жаль, не позбавлена певних недоліків, зумовлених як об’єктивними (наявність положень, які неоднозначно тлумачаться), так і суб’єктивними (ігнорування положень закону та рекомендацій ВССУ) чинниками. «Такі недоліки передусім пов’язані з недостатністю досвіду та практики застосування положень КПК щодо укладення угод, відсутністю єдиних підходів до вирішення питань, що виникають при розгляді цієї категорії проваджень, неправильним тлумаченням норм законодавства, що призводить до його неправильного застосування як суддями, так і слідчими й прокурорами», – наголосив Станіслав Міщенко. За його словами, у запропонованому проекті постанови проаналізовано спірні питання, що виникають при застосуванні судами загальної юрисдикції кримінального процесуального законодавства під час здійснення кримінального провадження на підставі угод, підготовлено пропозиції для забезпечення правильного застосування судами норм права та напрацювання однакових підходів до проведення судового провадження за новим процесуальним законом, внесено пропозиції щодо усунення виявлених прогалин у судовій практиці вирішення цієї категорії справ.
Відповідною постановою, що її ухвалив пленум, було внесено зміни і доповнення до постанови пленуму ВССУ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», яка давала змогу, в основному, забезпечувати єдність судової практики з більшості кредитних спорів. Проте, як відомо, правові позиції з урахуванням суспільних відносин, наукових думок, а також законодавство нерідко змінюються, що вимагає внесення змін до наданих раніше роз’яснень. Внесені зміни, пояснив Дмитро Луспеник, стосуються обчислення позовної давності при порушенні кредитних зобов’язань та застосування Закону України «Про захист прав споживачів» при розгляді вимоги банку, пред’явленої до суду з пропуском позовної давності.
На пленумі також заслухали інформацію про узагальнення судової практики розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні. Необхідність проведення такого узагальнення, наголосила суддя Марина Червинська, виникла у зв’язку з відсутністю спеціальних норм процесуального законодавства, які б урегульовували розгляд справ цієї категорії, а також змінами норм матеріального права. Крім того, суди досі застосовують роз’яснення, викладені у постанові Пленуму від 31 січня 1992 року «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні», яка на цей час не узгоджується як з нормам Цивільного процесуального кодексу України, так і з деякими нормами матеріального права. В узагальненні з наведенням прикладів із судової практики висвітлено питання законодавчого врегулювання спорів, пов’язаних із оскарженням нотаріальних дій або відмовою в їх вчиненні. Судам також роз’яснено відмінності у розумінні понять «нотаріальна дія» і «нотаріальний акт», оскільки це впливає не лише на предмет і підставу позову, а й на його зміст, тобто на правильність обрання способу судового захисту. Роз’яснено й правові ситуації розмежування цивільної і господарської юрисдикцій, коли спір фактично виник між юридичними особами щодо вчиненої нотаріусом нотаріальної дії, проте вимоги заявляються до нотаріуса за правилами ЦПК. Крім того, судам надано конкретні рекомендації щодо особливостей розгляду справ цієї категорії по суті: це і оскарження відмови у вчиненні нотаріальної дії, і оскарження виконавчого напису тощо. Звернуто увагу на предмет доказування, засоби доказування, факти, які необхідно встановити для правильного вирішення справи, тощо.
_03_03.png)
