Для розірвання договору оренди земельної ділянки недостатньо одного пропущеного платежу за ним. Поняття «систематичне порушення» передбачає два або більше зафіксованих факти невиконання стороною зобов'язань за договором. Такий висновок зробив ВСУ в постанові №362/5740/15-ц, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд України

Іменем України

Постанова

28 вересня 2016 року     м.Київ        №362/5740/15-ц

     Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого — СІМОНЕНКО В.М.,
суддів: ГУМЕНЮКА В.І., ЛЯЩЕНКО Н.П.,ОХРІМЧУК Л.І., РОМАНЮКА Я.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 6 до фермерського господарства «Союз ТТТ» про розірвання договору суборенди земельної ділянки та стягнення заборгованості за договором, за заявою фермерського господарства «Союз ТТТ» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.01.2016,

     ВСТАНОВИЛА:

     У серпні 2015 року Особа 6 звернувся до суду з позовом до ФГ «Союз ТТТ» про розірвання

договору суборенди земельної ділянки та стягнення заборгованості за договором, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов’язань за договором, а саме — на систематичне невнесення орендної плати.

     Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 5.10.2015, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 25.11.2015, позов задоволено. Розірвано договір суборенди земельної ділянки, що перебуває в державній власності на території Вільшансько-Новоселицької сільської ради Васильківського району Київської області, укладений 1.03.2014 між Особою 6 та ФГ «Союз ТТТ», та стягнуто з відповідача на користь позивача 36016,05 грн. орендної плати та 27876,42 грн. пені за порушення строків сплати.

     Ухвалою ВСС від 25.01.2016 у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ФГ «Союз ТТТ» відмовлено.

25.04.2016 ФГ «Союз ТТТ» звернулося до ВС із заявою про перегляд ухвали ВСС від 25.01.2016 з передбаченої п.1 ч.1 ст.355 Цивільного процесуального кодексу підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме — ч.1 ст.141 Земельного кодексу.

     На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судового рішення ФГ «Союз ТТТ» посилається на ухвали ВСС від 27.02.2013, 12.02.2014, 21.01 та 17.06.2015, в яких, на думку заявника, по-іншому застосована зазначена норма права.

     Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах ВС дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ст.353 ЦПК Верховний Суд переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом.

     Згідно з положеннями п.1 ч.1 ст.355 ЦПК підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Суди встановили, що між позивачем та Васильківською районною державною адміністрацією Київської області 5.04.2004 був укладений договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв строком на 50 років земельну ділянку загальною площею 48,51 га, розташовану на території Вільшансько-Новоселицької сільської ради Васильківського району Київської області, для ведення сільського господарства. 14.10.2013 проведено реєстрацію вказаного договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до п.6.4 договору оренди орендована земельна ділянка чи її частина може передаватись в суборенду за згодою орендодавця.

     1.03.2014 позивач за згодою орендодавця уклав з ФГ «Союз ТТТ» договір суборенди зазначеної земельної ділянки площею 48,51 га для ведення фермерського господарства, за умовами якого відповідач зобов’язався вносити орендну плату в розмірі 36016,05 грн. щорічно до 20 листопада

поточного року.

     Позивач передав відповідачу земельну ділянку за актом приймання-передачі від 3.03.2014.

Реєстрацію договору суборенди земельної ділянки проведено 7.04.2015.

     Разом з тим відповідач з моменту укладення договору суборенди та отримання земельної ділянки й до часу звернення з відповідним позовом (5.08.2015) орендну плату не вносив.

     Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що з огляду на положення п.«д» ч.1 ст.141 ЗК таке порушення вимог договору є підставою для розірвання договору оренди.

Суди апеляційної та касаційної інстанції підтримали вказаний висновок суду, посилюючись на правову позицію, висловлену в постанові ВС від 12.12.2012 у цивільній справі №6-146цс12.

     Із наданих для порівняння ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 27.02.2013, 12.02.2014, 21.01 та 17.06.2015 у справах про розірвання договорів оренди зроблено висновок про можливість розірвання договору оренди землі тільки в разі систематичного не внесення орендної плати, а разове порушення умов договору у цій частині згідно з позицією суду касаційної інстанції не вважається підставою для його розірвання.

Таким чином, за однакових фактичних обставин суд касаційної інстанції неоднаково застосував одну й ту саму норму матеріального права, а саме — п.«д» ч.1 ст.141 ЗК, що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

     Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні цієї норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВС виходить із такого.

Згідно зі ст.13 закону «Про оренду землі» договір оренди землі — це договір, за яким орендодавець зобов’язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов’язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

     Відповідно до чч.1 та 2 ст.8 закону «Про оренду землі» орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця.

     Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому.

     Отже, до правовідносин щодо договору суборенди застосовуються положення нормативно-правових актів, які регулюють правовідносини щодо договору оренди, як до правовідносин, умови яких обмежуються умовами договору оренди.

     Відповідно до ч.1 ст.32 зазначеного закону на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов’язків, передбачених стст.24 і 25 цього закону та умовами договору, а також на підставах, визначених ЗК та іншими законами.

     Згідно з п.«д» ч.1 ст.141 ЗК підставою для припинення права користування земельною

ділянкою є систематичне невнесення орендної плати.

     Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що вказані положення закону, які регулюють спірні відносини, вимагають саме систематичного (два та більше випадків) невнесення орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання як договору оренди, так і договору суборенди земельної ділянки, тоді як разове порушення умов договору оренди в цій частині не вважається систематичним і не може бути підставою для його розірвання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові ВС від 12.12.2012 у справі №6-146цс12.

     На момент звернення до суду та на час прийняття рішення у цій справі відповідач не вніс тільки один платіж за 2014 рік, а строк унесення іншого платежу орендної плати за 2015 рік, який спливає 21.11.2015, не настав.

Отже, наявне разове порушення умов договору, що, відповідно, не вважається підставою в розумінні п.«д» ч.1 ст.141 ЗК для розірвання договору суборенди земельної ділянки.

     Разом з тим, ухвалюючи рішення, суди не звернули уваги на положення ст.8 закону «Про оренду землі» та не встановили фактичних прав та обов’язків сторін з огляду на зміст договорів оренди та суборенди земельної ділянки, що не віднесено до повноважень ВС і, як наслідок, позбавляє його можливості ухвалити нове рішення у справі, тому справу слід направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

     Керуючись п.1 ст.355, п.1 ч.1 ст.360³, пп.«а» п.2 ч.2 ст.360⁴ ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА :

     Заяву фермерського господарства «Союз ТТТ» задовольнити.

     Ухвалу ВСС від 25.01.2016, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 25.11.2015 та рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 5.10.2015 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

      Постанова є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.

Верховний Суд України